Споконвіку деревина була у попиті. Вже в біблійних старозавітних книгах неодноразово згадується про використання лісоматеріалів як валюти. Карпати — справжній скарб у цьому плані, адже тут ростуть височенні та прямі смереки, які до того ж легкі в обробці. Проблема лише в тому, як доставити цей цінний матеріал з височин до потенційних покупів. Такий спосіб було знайдено, пише сайт frankivsk.name.
Географічні особливості регіону
Карпати мають у своєму складі 9 масивів, тобто таких собі “районів”. 6 з них мають доволі похилі схили та широкі проходи між горами. Три райони — їхня протилежність: стрімкі гори з великою щільністю між ними. Всі ці три масиви розділяє річка Черемош з двома притоками Білим та Чорним Черемошами. Котра річка є притокою іншої важко визначити, оскільки обидва потоки беруть свій початок з одного джерела, тільки обтікають різні гірські масиви: Чорний Черемош повертає вліво і відділяє Буковинсько-Покутський масив, а Білий — вправо, омиваючи береги Гринявських гір. Загальна довжина Черемошу становить 87 км. Зрозуміло, що обидва масиви були майже неприступними для транспортування деревини в промислових масштабах. Тому праліси були практично неторканими лісорубами.
Австро-угорський період
Мудрі гуцули розуміли, що зробити дорогу для возів між щільними горами нереально. Тому заздалегідь, переважно взимку, заготовляли деревину і складали на березі Черемошу. Весною, коли починав танути сніг і рівень річки підіймався іноді до 2-3 метрів, скидали заготовлені колоди, а в місці призначення вже на них чекали люди з довгими піками і виловлювали їх. Такий спосіб називався “плавачка”. Він був малоефективний, оскільки значний відсоток колод втрачався, а спіймані втрачали товарний вигляд через тертя об річкове каміння.
З приходом Австро-Угорщини такий ласий шматок пралісів не міг бути непоміченим. Влада серйозно задумалась як доставити деревину з верховин. Було виділено значні кошти на розробку проєктів для розв’язання поставленого завдання. І ось в другій половині ХІХ століття фірма “Ґітз і компанія” взялася за розробку лісосік у високогірних районах Карпат. Фахівці компанії глибоко проаналізували ситуацію, відвідали місцевість, поговорили з місцевими жителями, оцінили всі можливі способи транспортування і прийшли до висновку: іншого способу доставляння лісоматеріалів як плавачка у цьому районі не існує. Далі до справи взялись інженери компанії для удосконалення цього методу.
Через певний час рішення прийняли і у верхів’ях обох Черемошів закипіла робота. Оскільки чекати з моря погоди майже в прямому значенні цього виразу, тобто очікувати значних опадів для підйому води, компанії не підходило, вирішили воду стримувати для накопичення загатами. Такі загати називались “кляузами”. 
Конструкція загати-кляузи
Фасад цієї гідротехнічної споруди складався з колод товщиною не менше 35 см. Ці дерев’яні бруси щільно підганялись один до одного, а стики між ними заповнювались мохом та стружкою. Довжина загати була в середньому 60 м, ширина — до 20. Верхня частина кляузи була застелена дошками, часто накривалась дахом. У фасаді греблі могло бути зроблено до 4 отворів-шлюзів, проте обов’язково було не менше 3: донний — для пропуску води, водозливний — для зливу залишків води при паводках та найбільший і головний отвір — для пропуску готових плотів. Шлюзи перекривались дощатими заслінками, які відкривались чи зачинялись за допомогою корбових механізмів. Щоб уявити масштаб такої конструкції, до прикладу, для спорудження тільки однієї Маріїнської кляузи було використано 5,4 тисячі м куб деревини.
Крім самої греблі-кляузи потрібно було укріпити береги. Для цього робили з таких самих брусів дерев’яні ящики, які заповнювали камінням. Для таких укріплень вищезгадана Маріїнська кляуза використала майже 13 тисяч кубів каменю.
Формування плотів-дараб
Вище кляузи розчищався майданчик, на якому відбувалось формування плота, місцеві називали їх “дарабами”. Дараба являла собою зв’язані в одне ціле колоди-кругляки. Зв’язували їх докупи металічними линвами, для цього роблячи отвори в самих колодах. Пліт мав два шари: нижній містив другосортну деревину, а верхній — якісний відібраний матеріал. Це зумовлено тим, що нижній шар при транспортуванні нищився, стирався об кам’яне дно та пороги майже повністю. Один пліт зі зв’язаних колод називався талбою. Кількість талб в одній дарабі могла бути до 20, інколи більше.
Керманичі дараб
Коли пліт-дараба був сформований, у кляузі зібрано достатню кількість води, дараби відправлялись у свою путь. На відміну від плавачки, дарабами мав хтось керувати, оскільки Черемош місцями доволі звивиста річка, а така кількість колод сама не поверне у потрібний бік. Тому керувати одним плотом мали одразу 3-4 керманичі. Будь-хто не міг цю роботу виконувати, і справа тут не тільки у відважності. Кандидат мав бути вправним, фізично здоровим та міцним, уміти приймати миттєві рішення. Не дивно, що керманичі отримували найвищу заробітну плату на той час. Мабуть, саме цей чинник і дозволяв знаходити достатню кількість охочих взятися за це ремесло, хоча травматичність була дуже високою. М Орлович у своїй книзі “Путівник по Східних Карпатах” 1914 року видання пише, що кожного року трапляються смертельні аварії з плотогонами. За весь час транспортування деревини з високогір’їв до 1914 року забрало життя до 300 сміливців-керманичів. Це не кажучи про травми та каліцтва.
Готовність 3, 2, 1, поїхали!
Отже, все готово, на календарі п’ятниця, а саме п’ятницями відбувався лісосплав. Зумовлено це тим чинником, що люди були оповіщені про небезпеку знаходитися біля річки у цей час. Спочатку відкривався водозливний шлюз для наповнення річища потрібною кількістю води. Через приблизно 2 години, коли рівень починав спадати, випускали споряджену дарабу, їх могло бути кілька, але випускались вони з таким інтервалом, щоб між плотами було кількасот метрів різниці у відстані. Після виходу останньої дараби вода ще подавалась пів години в більшому об’ємі (приблизно 20м/с) для підтримування потрібного рівня.
Радянська експлуатація австро-угорської ідеї
З приходом Радянської влади зацікавлення лісосплавом не зменшилось, а навпаки — збільшилось в рази. Потреба в пиломатеріалах для післявоєнної відбудови була колосальна. Одразу влада взялась до масштабування розробки лісосік. Велосипед вони не стали вигадувати, а скористались ідеями своїх попередників. Єдиним нововведенням, яке зробила радянська влада, стало побудови каскадів кляуз для акумулювання більшої кількості води. Таким чином за один раз відправлялось до 1000, а іноді і більше кубометрів деревини. Зафіксована інформація про те, що один пліт у 1964 році був сформований із понад 800 м³ лісоматеріалу. Ще для унаочнення масштабів лісозаготівлі приклад, коли з причини нестачі води дараба зупинилася на мілководді села Хороцево, то затор з плотів закінчувався аж в селі Верхній Ясенів, а це 12 км. І це тільки за один раз.
Як працювала ця доволі складна гідротехнічна система на Чорному Черемоші: о пів на другу ночі відкривали шлюзи на верхній кляузі “Балтагора”, через 1,5 год потік води доходив до гаті “Лустун”. Десь о третій керманичі ставали до роботи, відкривались шлюзи і вони в сутінках торували дорогу вниз за течією. Щоб підтримати потрібний рівень води, десь о сьомій відкривались водопуски кляузи “Шибене”, а ще нижче додавались води із гребель “Кривопілля” та “Волова”. Десь по полудні дараби доходили до складів в Устеріках, або йшли далі до села Кути. Іноді річкою Прут вони доправлялись до Чернівців. Є згадка про те, що одна з дараб була таким чином доправлена аж до Румунії.
Такими стаханівськими темпами відбувалось виконання плану, незважаючи на колосальну шкоду довкіллю: неконтрольоване вирубування лісів, нищення фауни, найбільше постраждали риби, які весною підіймаються у високогір’я Черемошу для нересту.
Остання дараба спустилась Черемошем у 1979 році. Основною причиною зупинки такого транспортування лісу стало те, що просто закінчилися дерева. Карпати оголились, а те, що залишилось, уже можна було вивозити лісовозами.
Сучасність кляуз
Ставши непотрібними, з плином часу греблі почали нищитись. Зараз вони є цікавинками для туристів, тому місцеві органи влади мають на меті зберегти те, що від них залишилось для збереження як історичної пам’ятки.
