Колись потужне промислове підприємство, що забезпечувало високоякісною продукцією країни Європи та Латинської Америки, сьогодні стоїть у занепаді. Заболотівська тютюнова фабрика, заснована ще 1872 року за часів Австро-Угорщини, нині — об’єкт культурної спадщини місцевого значення, який потребує порятунку, пише frankivsk.name.
Точка відліку
У середині ХІХ століття невелике містечко Заболотів, що нині загубилося серед населених пунктів Івано-Франківщини, отримало шанс на велике майбутнє. У 1866 році, коли містечко ще належало вірменській родині Агопсовичів, тут збудували перевантажувальну залізничну станцію. Залізниця не лише змінила темп життя місцевих мешканців, які вперше отримали змогу подорожувати швидше й зручніше, а й стала магнітом для промисловості, торгівлі, нових ідей та людей.
Уже через шість років після відкриття станції, у 1872 році, недалеко від неї збудували фабрику з виробництва цигарок. На той час куріння швидко ставало модним явищем, а сигарети — елементом статусу. Фабрику очолив Францішек Круліх — підприємливий керівник, який розумів дух часу. З його приходом виробництво розгорнулося на повну силу, залучаючи не лише місцевих мешканців, а й іноземних спеціалістів.
Відомо, що до Заболотова на роботу запрошували інженерів з Англії — провідних фахівців тютюнової справи. І хоч їхні імена збереглись лише в архівних згадках, на місцевому цвинтарі досі можна знайти їхні поховання, про що пише польський історик Станіслав Ніцей. Це свідчить не лише про міжнародний рівень фабрики, а й про те, що Заболотів на певний час став осередком технічної та виробничої думки в Східній Європі.
Зарплата на фабриці була солідною: інженери отримували по 600 золотих на місяць, а двірник мав 180 — і цього вистачало, щоб побудувати будинок у цьому ж населеному пункті. Люди мали роботу, стабільність і перспективу. Так Заболотів почав розквітати.
Світовий успіх і тютюнова конкуренція
Фабрика в Заболотові була зразком індустріального розвитку тогочасної Галичини. Вона вражала. Коли індустріалізація лише набирала обертів, тютюнове підприємство вже мало власні генератори електроенергії, комплекс 15 будівель у різних архітектурних стилях, розкішний парк, доглянутий яблуневий сад і навіть зоопарк. Всі ці блага були доступні не лише керівникам, а й працівникам і їхнім родинам. Тут функціонували виробничі та допоміжні приміщення: їдальня, котельня, адміністративна будівля, механічні та столярні цехи, ферментаційні камери, гуртожитки для працівників і навіть клуб.
Завдяки природним умовам місцевості, в Заболотові створили унікальні умови для ферментації тютюну, що забезпечувало його високу якість. Продукцію виготовляли не лише з місцевої сировини, а й з імпортного тютюну з Куби, Бразилії та Пуерто-Рико. Продукція фабрики швидко вийшла за межі Галичини. Завдяки зручному сполученню цигарки з Заболотова розповсюджувалися залізницею по всій Європі, а далі — до Латинської Америки. І хоча звучить майже фантастично, але за якістю тютюнові вироби з маленького покутського містечка конкурували з американськими Marlboro. Більше того — виникали судові спори між європейськими й американськими тютюновими гігантами через схожість смаків, брендів і технологій. Покутська фабрика тримала марку на світовому рівні.
Відомим технологом заводу був британець Ян Беффінгер — знаний директор тютюнових плантацій у Любліні. Він ретельно досліджував процеси ферментації тютюну, вивчав методи сушіння, експериментував із технологіями. В 1936 році Ян запатентував власний метод примусової ферментації тютюну, який згодом став справжнім проривом. Він зміг довести, що природне сушіння тютюну в рази знижує рівень канцерогенних речовин. Наукова спільнота Європи захоплено прийняла ці висновки, і методика почала ширитися Польщею та Східною Європою.
Руїна замість модернізації
У 1939 році фабрика в Заболотові припинила своє існування. З приходом радянської влади підприємство було націоналізоване. Керівництво фабрики розбіглося, працівників або мобілізували, або депортували. Велична епоха завершилась. Містечко потрохи втрачало промислове значення, а будівлі — статус серця європейської тютюнової індустрії.
Попри це, підприємство продовжувало вирощувати й обробляти тютюн, забезпечуючи сировиною цигаркові фабрики по всій Україні. На той час існувало лише п’ять таких підприємств. Окрім Заболотівського, ще три — на Тернопільщині й одне — у Криму. Сьогодні єдиний завод такого типу працює лише в Борщові (Тернопільська область).
У самому Заболотові тютюн не вирощували, а отримували його з навколишніх районів: Косівського, Городенківського, Тлумацького, Коломийського та Снятинського. Згодом його діяльність припинилася, а в 1991 році заводські будівлі перейшли у приватну власність.
Сьогодні територія фабрики — це 11 гектарів покинутих споруд, частина з яких перебуває в аварійному стані. Попри все, фасади залишилися цілі, вікна — на місці, двері й підлога — готові до реставрації, під шарами трави ще можна побачити бруковані стежки, старі польські люки, фрагменти освітлення з австрійських часів. Усе, що потрібно — це бачення, кошти та сміливість.
Надія на збереження
Після здобуття Україною незалежності адмінбудинок тютюно-ферментаційного заводу та виробничі будівлі були передані у приватну власність відповідно до наказу Фонду державного майна. Проте новий власник так і не уклав охоронних договорів, необхідних для належного утримання, реставрації та збереження цих об’єктів культурної спадщини.
Через багаторічну відсутність догляду за територією заводу Коломийська окружна прокуратура вимагає через суд від ПрАТ “Прикарпаттютюн” укласти з районною державною адміністрацією охоронні договори на об’єкти культурної спадщини місцевого значення.
У зв’язку з цим Івано-Франківський окружний адміністративний суд у 2025 році відкрив провадження за позовами прокуратури, яка прагне зобов’язати власника виконати свої обов’язки щодо охорони пам’яток.
Пам’ятати — не означає жити минулим
Історики вважають, що у фабрики є перспектива. “Ці приміщення можна перетворити на культурні центри або комерційні простори”, — коментує дослідник історії промисловості Галичини Андрій Бойда.
У світі відбувається нова хвиля індустріального ревіталізму — перетворення старих заводів на культурні центри, музеї, творчі простори. Чому б не зробити з колишньої фабрики у Заболотові майданчик для нових ідей? Артпростір, музей тютюнової справи, регіональний бізнес-хаб, технологічний парк — все це не фантазії, а цілком реальні проєкти, які вдалося реалізувати у багатьох містах Європи. Так, яскравими прикладами вдалої ревіталізації промислових об’єктів є: галерея “Тейт Модерн” у Лондоні, розташована в колишній електростанції та стала одним із провідних музеїв сучасного мистецтва; ландшафтний парк “Дуйсбург-Норд” у Німеччині, створений на території старого металургійного заводу, який поєднує природу, індустріальні конструкції й простори для активного відпочинку; артінкубатор “Фабрика мистецтв” у Лодзі, де в колишньому текстильному підприємстві тепер працюють художники, організовуються виставки, фестивалі та освітні події.
Втім, не потрібно шукати яскравого прикладу в інших країнах, його ми маємо в межах області — “Промприлад. Реновація” в Івано-Франківську. Занедбаний колись завод у центрі міста став сучасним простором, де поєднуються бізнес, освіта та мистецтво. Саме завдяки новим креативним ідеям вдалося вдихнути життя у стару будівлю й перетворити її на активний осередок розвитку. Це наочний приклад того, як зруйноване часом можна перетворити на живе й натхненне місце.
Кожен із цих проєктів демонструє, як занедбані індустріальні зони можна переосмислити й перетворити на живі культурні й соціальні простори, зберігаючи при цьому їхню історичну автентичність.
Заболотівська тютюнова фабрика — не просто промисловий об’єкт. Це свідчення епохи, яка збереглася до наших днів і потребує не лише охорони, а й нового дихання. Та поки що ж вона — мовчазний символ занедбаної спадщини.
