Українці — нація землеробів і господарів. Ми здавна славилися винахідливістю у сфері господарювання. Недарма наші сусіди називали нас “синами неба” (звідси, до речі, і закінчення у прізвищах -ко: Шевченко, Черевко, Стеценко тощо, бо “Ко” – це народжений зверху), бо наші винаходи здавались неможливими для простих смертних. Одним із таких винаходів були млини, хоча вони і придумані були у Китаї, наші предки зуміли їх удосконалити та підлаштувати під наші умови, пише сайт frankivsk.name.
Приборкання сили води та вітру
Як відомо, млини бувають вітряними та водяними. Оскільки Прикарпаття — це здебільшого гориста місцевість, то переважно використовували водяні.
Водяний млин — пристосування, що використовує енергію води. Для України властиві два типи таких млинів: гребляні (стаціонарні) та наплавні (лодяки). Наплавні млини базувалися лише на великих річках, зокрема Дніпрі, Десні та інших великих водоймах. Основою, на яку встановлювали саму конструкцію млина, були човни-баржі. У разі потреби такі млини могли переміщуватись річкою. Для стаціонарного млина вибирали таке місце, де б на річці чи потоці можна було зробити греблю й подавати воду до вертикального колеса-привода, закріпленого на горизонтально встановленому валі. Коли колесо оберталося, відповідно обертався й вал і через систему передач пускав у рух механізм, який перетирав зерно на муку. На Прикарпатті переважали гребляні млини.
Історичний екскурс
Млинарство завжди було поширене на українських землях, ба більше, млинами користуються і досі, хоча більшу їх частину було винищено чи покинуто і занедбано. Науковці вважають, що водяні млини з’явилися раніше за вітряні, і що вони відомі з часів Київської Русі. У XIX сторіччі їх будували на Гуцульщині, Бойківщині, Волині, Закарпатті, менше — на Наддніпрянщині, Чернігівщині, Полтавщині, Поділлі.
Карпати є багатими на водні ресурси, тож силу води люди використовували здавна. Млинове колесо слугувало людині на маленьких річечках та потужних гірських річках. На зміну традиційним млинам у середині минулого сторіччя прийшли гідроелектростанції на малих річках. Вони, так як і традиційні млини, вже переважно відійшли у небуття й тільки іноді трапляються такі, що діють.
Водяні млини Івано-Франківщини
Сьогодні про водяні млини пам’ятає і знає не кожен, адже такі споруди вже втратили свою актуальність і механічну здатність через їх заміну на більш практичні способи мелення зерна. А раніше село, в якому був млин, вважалося багатим, з мудрими господарями та вартим наслідування. Нині в цілій Україні залишилось небагато водяних млинів і жоден з них вже не працює. В на початку XX століття їх було тисячі в регіоні. Проте люди в деяких регіонах зберігають такі пам’ятки, щоб нагадувати про наше минуле та просто дарувати естетичну насолоду від нашої культурної спадщини.
На Івано-Франківщині є ще місця, де збереглись такі раніше важливі для кожного села споруди. Вони не діючі, але в районах, де дбають про збереження пам’яток, їх ще можна побачити. Для унаочнення можна взяти приклад Тлумаччини, де в селі Нижневі є така старожитність і місцева влада докладає зусиль для її збереження.
Також така пам’ятка збереглася і навіть відреставрована на Рожнятівщині. Побудований цей млин в 30-х роках у селі Ясень. Тут створили музей хліба, де розміщені атрибути традиційного пекарського мистецтва Прикарпаття. Окрім цього, тут діє навчальний центр для дружин загиблих вояків, де жінок навчають підприємництву. На диво, у млині навіть є wi-fi!
У Верховинському районі водяних млинів було багато, та, на жаль, збереглись лиш одиниці. До прикладу в одному тільки селі Устеріки було аж два млини, куди приїжджали гуцули змолоти кукурудзяного борошна з навколишніх сіл. Володів ними сільський війт, який мав повагу і був особисто знайомий з Францом Йосифом I. Один з млинів був затоплений страшною повінню 1927 року, а інший згорів в 1992 році. Великі кам’яні жорна збереглись, нащадки війта планують відновити один із них, та поки що ця ідея на паузі.
На Косівщині у Космачі водяний млин був не тільки місцем для мелення зерна, а й культурним центром та осередком діяльності УПА. Та і в самому Косові був великий млин регіонального рівня, куди з’їхались люди з навколишніх сіл.
Цікавою є ідея для збереження давнього ремесла млинарства, використана місцевими активістами селища Заболотів. Вони створили музей ремесел у приміщенні занедбаного на той час млина. Небайдужі люди скористались можливістю отримати державний грант на збереження пам’яток та створення захисту для них і втілили проєкт у життя. Правда, було це ще до війни. Зараз отримати такий грант поки що неможливо.
В чому ж символіка?
Водяні млини історично та символічно часто асоціюються з добробутом та достатком:
- Водяні млини використовують потік води для приведення у рух млинських коліс або турбін. Це надає їм потужність для обробки зерна та виробництва борошна або для роботи інших машин. Цей енергетичний потенціал може відображати багатство ресурсів, доступних у цьому регіоні.
- Млини відіграли важливу роль у розвитку сільського господарства та промисловості в минулому. Їх існування може вказувати на економічний розвиток регіону, де вони розташовані.
- Водяні млини були не лише місцем виробництва, але і центром соціального життя у сільських спільнотах. Вони могли стати місцем для зустрічей, торгівлі та обміну інформацією, що сприяло комунікації та взаємодії між мешканцями.
- Водяні млини існують сотні років і є частиною культурної спадщини багатьох народів. Вони можуть відображати сталість та стабільність в традиціях та способах життя спільноти.
- У порівнянні з іншими джерелами енергії, такими як вугілля або нафта, водяні млини можуть бути більш стабільним та екологічно чистим джерелом енергії, що надає відчуття безпеки та стабільності у регіоні.
Ці споруди, як символ добробуту та достатку, відображають не лише економічний розвиток регіону, але і його соціальну та культурну важливість. Вони є символом традиції та культурної спадщини, що утверджує зв’язок із минулим та сприяє згуртованості спільноти. Також вони можуть надати відчуття стабільності та безпеки як екологічно чисте джерело енергії. Отже, водяні млини, окрім своєї прямої функції виробництва, втілюють важливі цінності та ідеали, які сприяють розвитку та добробуту спільноти.
