Історія водогону та каналізації. Колодязні казуси Станиславова

З міськими колодязями пов’язували низку вірувань та легенд. Так, в Станиславові в 19 столітті вірили, що душі живуть в джерелах та таємничих криницях, де про них дбають молоді німфи. Коли приходив час, лелека приносив душу до ненародженої ще дитини в утробу матері, пише frankivsk.name з посиланням на kuryer.if.ua.

Колодязні казуси

У Станиславові траплялись різні дивні ситуації з міськими колодязями. Так, у 1904 містяни добряче злякались. Від криниці на площі Ринок пролунав голосний вибух. Як виявилось, неподалік, стався витік газу. За день до того отвір до свердловини відкрили, щоб розмерзлась вода. Так газ і потрапив у криницю. Попри відчутний характерний запах, один сонний містянин кинув до свердловини недопалок, котрий і спричинив вибух. Втім, на щастя, ніхто від недбальства не постраждав. 

Утоплеників в міських колодязях теж знаходили. Весною 1903 в криниці знайшли тіло 28-річної Антоніни Літинської, дочки облікового інспектора. Восени того ж року на Бельведерській втопилась іще одна дівчина – 26-річна Олена Ковальчук. Вчинила містянка самогубство через нещасне подружнє життя.

Весною 1906 вдалось врятувати жінку із Княгинина-Гірки. Її ледве втримали перехожі. А все через чоловіка-п’яницю, котрий періодично кидав в дружину пляшки з-під алкоголю. 

Де брали воду в Станиславові

Найдавніша інформація про колодязі міста датована 18 століттям 1790 року. Тоді австрійська влада зайнялась ремонтом міських мостів та початком будівництва чотирьох колодязів в центрі Станиславова. 

В 1903 році в місті налічувалось 44 громадські криниці та 521 приватна, обладнана помпами. У тому ж році було виділено велику суму на буріння криниць для міського водогону – близько 12 тис. крон. Для порівняння, у наступні роки міська влада виділяла на утримання колодязів 2,5-4 тис. крон.

З 1906 року міськими криницями опікувався пан Мажевський, котрий отримував по 48 крон за кожен такий колодязь. Він був відомим у місті слюсарем, займався кованими виробами та дуже пишався тим, що мав дозвіл доглядати за криницями. Про це Мажевський часто розповідав у  своїй рекламі. Серед підприємців, котрі обслуговували станиславівські колодязі був також Ю. Лістовський та П. Ярошевський. 

Містяни споживали, в основному, ґрунтову воду. Для прокладення міського водогону потрібно було знайти джерело, котрого було б достатнього для потреб Станиславова. Втім, цього так і не сталось. На водогін чекали аж до 1930 року. У 1935 президент міста З. Стронський поїхав у Варшаву на переговори, щодо прокладення водогону. Вони пройшли успішно та місту було виділено кредит.

В міських документах збереглась інформація лише про деякі колодязі, котрі функціонували в Станиславові. Найбільше відвідувачів мала криниця на площі Ринок, навпроти аптеки доктора Байля (на її місці діє “Галерея Н”). Її зображення збереглось на трьох поштівках з видом на Станиславів.

У 1903 проводились роботи з брукування тротуарів на Бельведерській, облаштування скверика з ліхтарем та колодязем. Криниця була і на Клінського (Фортечний провулок). Втім, її закрили через підозру на зараження.

Ще один колодязь діяв на площі Франца (майдан Шептицького). Саме тут, переважно, проходило освячення водиці на Йордан у греко-католиків. Міська криниця була також коло залізничного вокзалу (парк Воїнів-Інтернаціоналістів). Втім, якість води на торговиці бажала кращого. У 1909 24 містяни заразились через неї тифом. 

Джованні Джуліані

Каналізаційна система Станиславова була налагоджена ще від початку заснування міста-фортеці у 1660 роках. Підземними колекторами дощові та стічні води виводились від середмістя за межі міських мурів. Воду, яку  добували із криниць та свердловин, довший час так і не змогли об’єднати в одну міську мережу.

Роботи з очищення, ремонту та будівництва нових каналів тривали. В міських архівах є документи, датовані 1861 роком. Для подібних робіт управління Станиславова виділяло кошти з бюджету, що зафіксовано у 70-90 роках 19 століття. Наглядати за санітарним станом міських криниць та каналізації було довірено поліції. Порушників, звісно, карали штрафами.

Перші бетонні каналізаційні труби були прокладені в центральній частині Станиславова у 1897-1898 роках. З 1899 по 1905 рік каналізуванням займалась фірма “Джованні Джуліані”. Їх роботи мали більш локальний характер. Аби забезпечити цивілізований спосіб життя в Станиславові, міська рада та магістрат присвоїли фірмі загальноміське значення. На проєкти по проведенню каналізації у 1908-1909 роках було взято кредит у Віденському банку на суму чотири мільйони крон.

Збереглась виписка з “Кур’єру станиславівського”, де наголошувалось на першочерговості будівництва водовідвідного каналу. У 1914 було проведено конкурс на посаду керівника будівництва каналізаційної системи. Втім, на перешкоді стала Перша світова. Вже тоді протяжність каналізаційних труб становила 12 тисяч метрів, вартістю понад 270 тисяч крон.

Повільний Німгін

Станиславовом, зокрема у воєнні роки, керував виходець із єврейської сім’ї, один зі засновників “Кур’єру”, Артур Німгін. Він любив відкладати справи до “весни наступного року”. Німгін керував містом 23 роки з 1896 по 1919. Запам’ятався він і тим, що не надто квапився реалізовувати проєкти.

До слова, це за його правління Станиславів так і не отримав такого бажаного трамвая. Прокладання колії зійшло нанівець, заледве розпочавшись. Схожа ситуація була й під час будівництва каналізаційної системи. Хоч проєкт був затверджений ще в 1908, роботи почали проводитись аж в 1914.

Втім, тодішні засідання магістрату у Станиславові майже не відрізнялись від сучасних у Верховній раді. Під час них охоче обговорювались будь-які питання, що мали відношення до політики, окрім нагальних господарських. Номером один на порядку денному було розширення галицької автономії, котра, на той час, була польською.

Ну і звичайно, періодично, службовці винагороджували себе за “труди”. Так було ухвалено надбавку на 10% від зарплатні, через дорожнечу. На цьому, засідання було завершено.

Новий етап

У 1924 будівництво загальноміської каналізаційної системи було відновлено. Влітку 1926 року воєводське управління Станиславова затвердило проєкт каналізації міста. Згідно з ним, було збудовано три головних канали. 

У 1931 запропонували проєкт будівництва мережі дільничих каналів, котрі об’єднувались би з головними. До 1933 це питання подавалось на розгляд комісії воєводського управління. Його схвалили та видали правила побудови водопровідної та каналізаційної системи Станиславова.

З 1924 по 1933 роки збудували більше як 20 тисяч метрів каналізаційних систем, на які витратили понад 1,6 мільйона злотих із 3,5 млн запланованих. В 1930 каналізація займала близько 60% площі міста.

Водогін

Будівництво водогону, на відміну від каналізації, знаходилось на початковій стадії. Щоб запровадити проєкт загальноміської водопровідної системи, потрібно було витратити близько семи мільйонів злотих. Проблема була також і в закупівлі земельних ділянок під водопроводи.

У 1914 році Станиславівський магістрат прийняв рішення про відведення для цього земель сіл Черніїв та Чукалівці. Втім, землевласникам таке рішення не прийшлось до душі. Вони подали позов до суду. В 1931 міська рада прийняла рішення викупити земельні угіддя у селах Крихівці та Чернієві.

З продажу ділянок у Крихівцях планували отримати п’ять мільйонів злотих. Завдяки цьому, можна було забезпечити 70% фінансування для будівництва водопроводу. У 1933 таки уклали контракти на купівлю земельних угідь. Втім, лише в 1935 їх було затверджено судом. 

В другій половині 30-х каналізаційними справами Станиславова займався інженер Г. Вайцман. Найактивнішу роль відіграв М. Штенцель. Останній у 40-41 роках обіймав керівну посаду в організації “Каналізація міста Станиславова”.

Get in Touch

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.