Одне століття – час, який може перетворити популярний бальнеологічний курорт на село-привид. У Буркуті, що на Верховинщині, відпочивали Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Іван Франко, Ольга Кобилянська. Проте зараз тут лише покинуті хати, дика природа і спогади від видатного минулого, пише frankivsk.name.
Цілюща мінеральна вода
Неподалік кордону з Румунією, за 33 кілометри від Верховини, вздовж бурхливої річки Черемош, між двома гірськими хребтами – тут розташувався Буркут. Назва села із гуцульського діалекту означає “джерело”. Назвали поселення саме через підземні джерела мінеральної води. За цілющими властивостями цієї води почали прибувати із околиць на початку 17 століття. З часом сюди з’їжджалися із інших куточків України та Польщі. Загалом, у Буркуті 5 мінеральних джерел.
Найбільшого розквіту курорт здобув у першій половині 20 століття. Представники влади, знаті та інтелігенції з усієї імперії прибували сюди оздоровлюватися. В цілому, тодішній Буркут мав 18 розкішних вілл.
Під час Першої Світової війни тут проходили лікування і реабілітацію поранені солдати. Та вже подій Другої Світової курорт не витримав. Тодішню Польщу окупували совіти, з нею “упав” і курорт Буркута.
“Якщо вже тут не вилікуюсь, то не вилікуюсь ніколи”
На початку 20 століття у Буркуті лікувалася Леся Українка. Тоді у неї туберкульоз. Поетеса була вражена природою і атмосферою Буркута. Якось писала Ользі Кобилянській: “тут все чудове, і природа, і ліси. І якщо я вже тут не вилікуюсь, то я вже не вилікуюсь ніколи”.
Декілька відвідин сюди здійснив і Іван Франко. Він навідувався до Лесі Українки. Подейкують, що “каменяр” рибалив у Черемоші, а фореллю пригощав поетесу.
Буркут був пристанищем і для інших видатних українців. У свій час тут зупинялися Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник і багато інших.
Село-привид
Для радянської влади курорт у Буркуті мав менше значення, ніж для угорців чи поляків. А тим більше – галичан. Повноцінно курорт у глибинці Карпат так і не відновили. Бутилювали мінеральну води зовсім малими партіями. Постачали її у кілька торгових точок області і напряму у Кремль.
З часом із Буркута виїжджали місцеві, з ними руйнувалися і будинки. Тим часом карпатський ліс рубали задля відновлення шахт на Донбасі. У старожилів є версія, що занепад села стався через відсутність тут церкви.
У 2008 році трапилася масштабна повінь. Людей евакуювали, проте повертатися у напівзруйновані домівки і розбитими шляхами вони не стали. У руїнах залишився і невеличкий завод, де розливали мінеральну воду у пляшки.
Цілковитою примарою село було впродовж 10 років. Проте зараз у Буркуті поступово з’являються туристичні садиби. Село стає привабливим для мандрівників-екстрималів. Зеленська громада, до якої належить населений пункт, планує подавати різноманітні грантові заявки, аби почати відновлювати інфрастуркуру довкола мінеральних джерел і розвивати відпочинкові комплекси.