Яким повітрям сьогодні дихає Івано-Франківськ дедалі частіше можна дізнатися не лише з лабораторних досліджень, а й у режимі, наближеному до реального часу. Автоматичні станції та громадські сенсори фіксують концентрації дрібнодисперсного пилу й інших забруднювачів, а цифрові сервіси збирають ці показники та відображають їх на інтерактивних картах.
У 2026 році система моніторингу повітря у Франківську отримала новий етап розвитку. У місті встановили сучасну станцію в межах українсько-фінського проєкту UFAIR, а на рівні області схвалили проєкт програми державного моніторингу атмосферного повітря на 2026–2030 роки. Водночас у місті продовжують працювати громадські сенсори, дані з яких збирають відкриті цифрові платформи.
Як працює ця система, що саме вимірюють станції, наскільки можна довіряти їхнім показникам і що цифровий моніторинг насправді розповідає про повітря Івано-Франківська — розбираємося далі на frankivsk.name.
Від окремих сенсорів до цифрової карти міста
Для пересічного франківця найпомітніша частина системи — інтерактивна карта. На ній можна побачити точки спостережень та індекс якості повітря. Одним з сервісів, який збирає такі відомості, є SaveEcoBot.
Важливо розрізняти поняття «встановлена станція» і «станція, яка зараз передає дані». Це не одне й те саме. За інформацією SaveEcoBot, у системі для Івано-Франківська обліковано 56 онлайн-станцій моніторингу, однак на момент останнього оновлення сторінки в серпні 2026 року дані передавали лише чотири. Серед джерел міських вимірювань сервіс називає, зокрема, Eco City, AirPol та ЛУН Місто. В масштабах області SaveEcoBot обліковував 128 станцій, з яких на момент фіксації даних працювали 14.
Ця різниця принципова. Кількість точок, які будь-коли були підключені до цифрової екосистеми моніторингу, не можна автоматично називати кількістю одночасно діючих датчиків.
Водночас сама поява таких мереж змінила доступність екологічної інформації. Дані перестали бути винятково матеріалом для звітів фахівців. Їх можна переглядати на карті, порівнювати в часі та завантажувати для власного аналізу. SaveEcoBot, наприклад, надає відкритий архів з погодинними значеннями AQI для PM2.5, середніми концентраціями цього пилу та метеорологічними показниками.
Невидимий пил, який став головним маркером
Один з найважливіших показників таких систем — PM2.5. За цією технічною назвою ховаються тверді частинки діаметром до 2,5 мікрометра. Поряд з ними вимірюють PM10 — частинки розміром до 10 мікрометрів.
Їхня небезпека пов’язана саме з малим розміром. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) відносить тверді частинки до ключових забруднювачів атмосферного повітря. ВООЗ наголошує, що накопичені наукові дані засвідчують вплив забрудненого повітря на здоров’я навіть за нижчих концентрацій, ніж вважалося раніше. Забруднення повітря пов’язане, зокрема, з ішемічною хворобою серця, інсультом, хронічними обструктивними захворюваннями легень, астмою та раком.
У рекомендаціях ВООЗ 2021 року орієнтир для середньорічної концентрації PM2.5 становить 5 мкг/м³, а для середньодобової — 15 мкг/м³. Для PM10 рекомендовані відповідно 15 і 45 мкг/м³. Це не автоматично українські юридичні нормативи, а рекомендації ВООЗ, сформовані на основі оцінки ризиків для здоров’я.
Саме тому показник PM2.5 часто опиняється в центрі цифрових карт якості повітря. Наприклад, SaveEcoBot для Івано-Франківська розраховує індекс AQI PM2.5 за формулою NowCast Агентства з охорони довкілля США.
Що насправді відбувається всередині станції
Автоматичний моніторинг має одну суттєву перевагу — регулярність. Приладові системи можуть фіксувати зміни значно частіше, ніж традиційні епізодичні відбори проб. Але всі датчики не однакові. Недорогий громадський сенсор і професійна станція — це різні за можливостями інструменти. Перший корисний насамперед для густої мережі спостережень та виявлення тенденцій. Професійне обладнання дозволяє контролювати ширший спектр речовин і працювати в системі офіційного моніторингу.
Саме такий крок Івано-Франківськ зробив навесні 2026 року.
25 березня міська влада повідомила про встановлення в межах проєкту UFAIR сучасного датчика Cairnet у районі вулиці 24 Серпня. Станція вимірює діоксид азоту NO₂, озон O₃, чадний газ CO, а також тверді частинки PM10, PM2.5 та PM1. Обладнання оснащене сонячною панеллю, підключене до електромережі й використовує хмарний сервіс для постійної передачі інформації.
Локацію обрали не випадково. За офіційною інформацією міста, місце встановлення попередньо погодили зі спеціалістами Фінського метеорологічного інституту, а сама точка відповідає вимогам до міського фонового пункту спостереження.
Українсько-фінський проєкт і шість нових станцій
Франківський Cairnet — частина значно ширшого процесу. У квітні 2026 року Міністерство економіки та довкілля повідомило про встановлення в Україні шести нових індикативних станцій моніторингу якості повітря.
Їх отримали території у Львівській, Івано-Франківській, Сумській і Запорізькій областях, а також агломерація Івано-Франківськ. Обладнання закупили в межах українсько-фінського проєкту інституційної співпраці UFAIR. Станції працюють автоматично та вимірюють ключові показники якості атмосферного повітря.
Для Франківська важливо не лише саме встановлення ще одного приладу. Значно важливіше, що місто поступово переходить від розрізнених джерел інформації до моделі, де громадські сенсори можуть доповнюватися обладнанням, розгорнутим у межах державної та міжнародної співпраці.
Чому один датчик не може розповісти про все місто
Якість повітря — надзвичайно мінливий показник. Вона залежить від погоди, вітру, температури, опадів, рельєфу, інтенсивності руху транспорту та локальних джерел викидів. Саме тому показник одного приладу не варто механічно переносити на все місто.
Це пояснює сенс мережевого підходу. Чим більше коректно розташованих точок спостереження, тим детальніше можна побачити просторову картину.
У цьому й полягає сильна сторона громадських систем: навіть якщо недорогі сенсори не є заміною референтного державного обладнання, вони можуть показувати локальні зміни та допомагати помічати епізоди підвищеного забруднення.
Професійні станції вирішують інше завдання — забезпечують вимірювання, необхідні для системного спостереження за конкретними забруднювачами.
У 2026 році область формує нову систему моніторингу
Ще одна важлива зміна відбулася 3 квітня 2026 року. Івано-Франківська обласна державна адміністрація схвалила проєкт Програми державного моніторингу у галузі охорони атмосферного повітря зони «Івано-Франківська» на 2026–2030 роки.
Документ розроблений у межах державної системи моніторингу, визначеної постановою Кабінету Міністрів №827. Мета — організація спостережень за станом атмосферного повітря та інформування населення.
Це важливий етап, адже українське законодавство поступово вибудовує систему, в якій якість повітря має оцінюватися не випадковими вимірюваннями, а за визначеними зонами й агломераціями, програмами спостережень і переліком забруднювачів.
Таким чином, у Франківську сьогодні фактично зустрічаються кілька рівнів екологічної цифровізації: громадські сенсори, відкриті агрегатори даних, міжнародне обладнання та державна система моніторингу.
Коли повітря отримує цифрову історію
Найважливішою властивістю сучасного моніторингу може виявитися навіть не режим реального часу, а пам’ять.
Коли вимірювання накопичуються роками, місто отримує цифрову історію власного повітря. Можна порівнювати сезони, шукати повторювані періоди погіршення, співвідносити їх із погодою та іншими чинниками.
SaveEcoBot уже дозволяє завантажувати для Івано-Франківська відкриті погодинні дані у форматі CSV та отримувати інформацію у JSON. Тобто показники можуть бути не лише картинкою для користувача, а матеріалом для дослідників, програмістів, журналістів та громадських організацій.
Саме тут починається наступний рівень цифрової екології: не просто відповісти на запитання «яке повітря зараз?», а зрозуміти, чому воно змінюється.
Загалом станом на 2026 рік система у Франківську ще не є суцільною мережею, де кожен квартал однаково добре покритий професійними станціями. Дані SaveEcoBot самі показують проблему: з десятків облікованих у місті точок далеко не всі одночасно активні.
Однак напрямок розвитку вже очевидний. Громадські сенсори створили попит на відкриті екологічні дані. А нове обладнання UFAIR та програма державного моніторингу на 2026–2030 роки поступово переводять спостереження на інший рівень.
