Щодня сміттєвози привозять на полігон поблизу села Рибне тонни відходів з Івано-Франківська. Але після вивантаження їхня історія не закінчується. Частину пластику, паперу, металу та скла тут відбирають для повторного використання, зі звалищного газу виробляють електроенергію, а забруднений фільтрат відводять на очисні споруди.
Рибне — не сучасний сміттєпереробний завод, але й не звичайне звалище. Тут одночасно працюють із твердими відходами, газом і фільтратом, пише frankivsk.name.
Як працює сортувальна лінія, скільки сміття вона реально здатна обробити та як метан з товщі полігону перетворюють на електроенергію — розбираємося далі.
Полігон, який модернізували поступово
Полігон у Рибному експлуатують з 1992 року. Це важливо для розуміння його сучасного вигляду: об’єкт не будували від початку як єдиний високотехнологічний комплекс. Інфраструктура з’являлася поступово: до традиційного захоронення додали систему роботи з фільтратом, дегазацію, а згодом і сортування.
Оператором полігону є КП «Полігон ТПВ» Івано-Франківської міської ради. Площа орендованої земельної ділянки становить 20,8 га. У 2024 році тут захоронили близько 113 тисяч тонн побутових відходів, а актуальні планувальні документи орієнтуються приблизно на 110 тисяч тонн щороку.
Це понад сто тисяч тонн матеріалу, в якому одночасно є і ресурс, і екологічна проблема. Тому головне питання полягає не в тому, чи встановлена на полігоні сортувальна лінія, а в тому, яку частину цього потоку вона реально здатна обробити.
Конвеєр проти змішаного сміття
На перший погляд сортування видається простим: відходи рухаються конвеєром, працівники або обладнання відбирають корисні фракції. Насправді змішані побутові відходи — один з найскладніших потоків для перероблення.
В одному пакеті можуть опинитися ПЕТ-пляшка, мокрий картон, харчові рештки, поліетилен, метал, текстиль і розбите скло. Органіка забруднює папір, плівка може намотуватися на механізми, скло дробиться, а різні види пластику потребують окремого сортування. Матеріал, який у момент викидання ще був цінною вторсировиною, після перебування у змішаному контейнері може значною мірою втратити товарну цінність.
Сортувальну лінію в Рибному запустили у 2018 році. Початкове технічне завдання передбачало подрібнення великогабаритних відходів, механічне сортування, відбір чорних і кольорових металів, скла, пластмас, деревини та паперу, а також пресування отриманої вторсировини.
Нині офіційні документи характеризують систему як комбіноване ручне та механізоване сортування. Серед фракцій, які тут розділяють, названо метали, скло, пластик і полімери, макулатуру, великогабаритні та будівельні відходи, а також органічну фракцію.
Отже, машини тут не замінюють людину повністю. Механізми забезпечують подачу, переміщення, подрібнення та частину сепарації, однак важливу роль у розпізнаванні й відборі матеріалів відіграє ручна праця. Називати Рибне високотехнологічною автоматизованою сортувальною станцією було б перебільшенням.
Чому проєктні 15 тонн перетворилися на п’ять
У технологічній історії сортувальної лінії є показова невідповідність. Тендерні характеристики передбачали продуктивність 12–15 тонн на годину і річну потужність щонайменше 50 тисяч тонн. Вартість комплексу становила 11,935 млн гривень. Натомість сучасний Регіональний план управління відходами вказує продуктивність приблизно 4-5 тонн за годину.
Чому показники відрізняються майже утричі, відкриті документи не пояснюють. На фактичну швидкість можуть впливати склад і вологість відходів, нерівномірність їх подавання, ручний відбір, технічні простої та стан обладнання. Проте без експлуатаційних журналів визначити конкретну причину неможливо.
Масштаб різниці добре демонструє проста арифметика. Навіть початкові 50 тисяч тонн на рік — це менше, ніж половина від 113 тисяч тонн, захоронених у 2024 році.
Якщо ж узяти нинішні 4-5 тонн на годину та умовно припустити одну восьмигодинну зміну протягом 300 робочих днів, лінія могла б пропускати 9,6-12 тисяч тонн на рік. Це лише близько 8,5-10,6% від обсягу захоронення 2024 року. Такий розрахунок є сценарієм, а не підтвердженим графіком роботи підприємства.
Тож наявність сортувальної лінії ще не означає, що більшість сміття проходить повноцінне сортування.
Найефективніше сортування починається біля будинку
Тут проявляється головна проблема будь-якої системи, яка працює зі змішаними відходами. Навіть найкраще обладнання залежить від якості матеріалу, що потрапляє на конвеєр.
За середнім морфологічним складом побутових відходів Івано-Франківської області близько 39% становить органічна фракція. Ще значна частка припадає на папір, ПЕТ, інші полімери, скло та метали. Теоретично це великий ресурс, однак потенційна й придатна до реалізації вторсировина — не одне й те саме.
Мокрий картон уже не рівнозначний чистій макулатурі, а пластик, перемішаний із харчовими рештками, потребує додаткового очищення. Тому ефективність Рибного залежить не лише від модернізації конвеєрів, а й від роздільного збирання відходів у самому місті.
Що чистішими папір, скло, метал і полімери потраплятимуть до системи, то менше ресурсів доведеться буквально видобувати зі змішаного сміття.
Електростанція, захована під сміттям
Друга технологія Рибного значною мірою невидима, адже її головний виробничий майданчик розташований усередині самого полігону.
У побуті об’єкт часто називають біогазовою установкою. Технічно точніше говорити про систему збору та енергетичного використання звалищного газу. Різниця принципова.
На класичному біогазовому заводі органічну сировину завантажують у спеціальний герметичний реактор — метантенк. Оператор контролює температуру, вологість, завантаження та тривалість анаеробного зброджування.
У Рибному такого реактора немає. Офіційний регіональний план узагалі констатує відсутність в області об’єктів анаеробного розкладу біовідходів. Тут своєрідним «реактором» стало саме тіло полігону.
Похована органіка роками розкладається без доступу кисню. Унаслідок діяльності мікроорганізмів утворюється газова суміш зі значною часткою метану. Залишити її без контролю означало б допустити викиди парникового газу, його міграцію та додаткові пожежні ризики. Тому газ потрібно перехопити.
Від свердловини до електроенергії
Для цього у товщі полігону створено газозбірне поле. Під час запуску станції у травні 2017 року було 28 свердловин. На початок 2024-го їх кількість зросла до 59, а станом на жовтень 2025 року — до 72.
Принцип роботи нагадує підземну мережу колекторів. Газ через свердловини відбирають із масиву відходів, трубопроводами спрямовують до загальної системи, після чого він проходить необхідну підготовку й надходить до генераторів.
Звалищний газ не є таким чистим паливом, як природний: він містить вологу та різні домішки. Тому перед використанням потрібно щонайменше контролювати потік і відводити конденсат. Яка саме комплектація системи очищення працює у Рибному, відкриті джерела детально не описують.
На об’єкті встановлено дві газопоршневі когенераційні установки потужністю по 330 кВт. Їхня сумарна електрична потужність становить 660 кВт. Оператором енергетичної частини є ТОВ «КЛІАР ЕНЕРДЖІ».
Схема проста: газ згорає у двигуні, той обертає генератор — і продукт розкладання багаторічних відходів перетворюється на електричну енергію.
Скільки електроенергії давало сміття
Один із доступних показників продуктивності станції походить із 2019 року. Тоді повідомлялося про виробництво близько 11 тисяч кВт·год електроенергії на добу.
Для обладнання загальною потужністю 660 кВт теоретичний максимум становить 15,84 МВт·год на добу. Отже, тодішня генерація відповідала приблизно 69% використання встановленої потужності. Якби такий режим зберігався протягом року, це становило б близько 4 ГВт·год електроенергії.
Водночас із деякими історичними даними варто бути обережними. У державних повідомленнях 2019 року фігурувала цифра «10 тисяч тонн газу» на добу. Для станції потужністю 660 кВт така маса фізично не узгоджується з енергетичним балансом. Імовірно, у первинній комунікації переплутали одиниці вимірювання, однак без показників газового лічильника виправляти цю цифру на конкретне значення некоректно.
Навіщо збирати метан
Екологічний сенс дегазації полягає насамперед у тому, щоб не дозволяти метану безконтрольно потрапляти в атмосферу. Метан має значно вищий потенціал глобального потепління, ніж вуглекислий газ. Під час спалювання в газопоршневому двигуні він переважно перетворюється на CO₂ і воду, а його енергетичний потенціал одночасно використовують для генерації електрики.
Дегазація також допомагає контролювати накопичення горючого газу всередині полігону. Проте вона не робить сміттєзвалище автоматично пожежобезпечним.
Займання в Рибному траплялися і після встановлення газозбірної системи. Причини пожеж на полігонах можуть бути різними: небезпечні включення у відходах, локальне нагрівання масиву, порушення технології захоронення тощо. Тому газові свердловини мають працювати разом із контролем температури, правильним ущільненням і перекриттям відходів та перевіркою того, що потрапляє на полігон.
Ще одна загроза — під землею
Поки газ рухається в одному напрямку, вода створює іншу проблему. Опади проходять крізь товщу сміття, контактують з продуктами його розкладання та утворюють фільтрат — складну забруднену рідину. Якщо її не збирати, вона становить ризик для ґрунтів і вод.
У Рибному облаштовано два фільтратозбірні накопичувачі. З них рідину підземним трубопроводом довжиною близько 14,5 км відводять на міські очисні споруди Івано-Франківська.
Саме поєднання газозбору та системи відведення фільтрату вирізняє Рибне серед інших об’єктів захоронення області.
Утім, сама наявність труби ще не означає повного розв’язання проблеми. Для оцінки екологічного результату необхідні систематичні дані про кількість і склад фільтрату та навантаження, яке він створює для очисних споруд.
Головний ресурс, який досі їде на полігон
Найважливіша проблема Рибного лежить не у свердловинах і навіть не на сортувальному конвеєрі. Це органічні відходи.
За середньою морфологією побутових відходів області їхня частка становить близько 39%. Якщо лише для оцінки масштабу застосувати цей показник до 113 тисяч тонн, захоронених у 2024 році, отримаємо приблизно 44 тисячі тонн органічної фракції. Це не фактичний аналіз складу сміття саме Рибного, а сценарна оцінка за середньообласними показниками.
Саме тут виникає парадокс полігонної енергетики. Чим більше органіки поховати сьогодні, тим більше метану потенційно утворюватиметься завтра. Проте сучасна система поводження з відходами повинна прагнути протилежного — не виробляти якомога більше звалищного газу, а не допустити органіку до полігону.
Дві технології — для минулого і майбутнього
Тому варто чітко розмежовувати дві біогазові технології. Перша вже працює в Рибному. Відходи, поховані протягом попередніх десятиліть, продовжують утворювати метан, тому його потрібно збирати й корисно використовувати.
Друга могла б працювати ще до захоронення. Окремо зібрані харчові та інші придатні біовідходи можна спрямовувати на компостування або контрольоване анаеробне зброджування у спеціальному реакторі. Там процес відбувається керовано, а не всередині сміттєвої гори.
Регіональний план засвідчує, що промислової інфраструктури анаеробного розкладу відходів в області наразі немає. Отже, старий полігон необхідно дегазувати ще багато років, але нову органіку потрібно дедалі менше захоронювати.
