Легенди – це історичне надбання кожної нації. Вони передаються із покоління в покоління; від малого до старого. Саме в легендах знаходиться культура та колористика тих часів. Прикарпаття також має багато власних легенд. Найдавніші з них пов’язані із творенням самого краю, зокрема – гір. Далі на frankivsk.name.
Велетень Силун і Карпо Дніпровський
Давним-давно, ще коли не було людей, на території, де зараз знаходиться Прикарпаття, була рівнина. На рівнині лежав килим із зелених трав, дерев, річок та потічків, в яких жила незліченна кількість риби. А володарював всім цим велетень Силун. Він мав великі знання із господарства, тому тримав багато худоби: корови, вівці, коні, свині, буйволи. Всі вони бродили лісами та паслися на лугах. Також, було багато гусей, качок та курей, які мирно існували у власному середовищі.
Жив Силун у мармуровому маєтку. Його вежі височіли до самого неба. Маєток налічував багато кімнат та мав численну кількість краму. Мав Силун і слуг, які доглядали за худобою, обробляли землю. Вони працювали дуже важко, але не отримували за це відповідну платню. Багатство Силуна збільшувалося, а людям ставало все важче і важче. Та вони не могли знайти іншу роботу.
Серед слуг, був такий собі Карпо Дніпровський. Ще в 10 років він змушений був піти у мандри, щоб допомогти самотній матері. Прийшовши в цей край із берегів Дніпра, потрапив на службу до Силуна. Так і проходили роки. Як і всі, Карпо працював, косив, сіяв та доглядав тварин. Був добрим та співчутливим і при нагоді завжди допомагав іншим. Інші слуги любили його, а Карпо ненавидів панівську волю. Одного разу він вирішив повернутися додому до мами. Підійшов до Силуна і попросив плату за роботу. А той у відповідь розізлився. Карпо побився із Силуном: сили йому додавала земля, на якій він стільки часу працював. Билися вони так дуже довго і земля здригалася під ногами.
Як з’явилися Карпати
З’явилися прикарпатські Карпати не через магію чи надприродні сили. А тому, що загнав Карпо велетня Силуна до печери під землею. Вибратися звідти він не міг, адже всі щілинки закрилися. Тоді Силун почав з усієї сили бити руками та ногами в стіни. Від кожного поштовху вони здригалися, а на поверхні робилися гори. І чим більше велетень бився та кидав собою, тим вищими ставали гори. Найбільшими вони стали на Прикарпатті, адже саме туди кидався Силун.
Слуги, прокинувшись зранку, побачили, що немає більше маєтку велетня. Усе провалилося під землю. Зібралися люди, щоб подумати, що їм робити далі і вирішили залишитися жити тут й далі. Гори, які з’явилися, назвали на честь Карпа Дніпровського. А місцину назвали Яремчем, на честь першого поселенця, який вирішив тут жити.
Зажили люди по-новому. Почали обживати край. Сіяли, орали, вирощували хліб, доглядали за худобою та птицею. Одні подалися вище в гори, рубали там ліс та будували домівки, а інші залишилися господарювати в рівнині. Так і з’явилася Гуцульщина з усіма її мальовничими краєвидами та прикарпатські гори. А Силун ще й досі під горами, намагається вирватися, але йому це не вдається. Бо в цьому краї тепер панують вільні люди, які не підпорядковуватимуться панам та велетам.