Електрика прийшла до Станиславова наприкінці XIX століття, і з того часу життя міста змінилося назавжди. Замість каганців і гасових ламп — яскраві вогні вулиць, замість парових машин — електричні генератори, замість темних вікон — сяючі фасади.
У міських літописах часто фігурує дата 13 січня 1897 року, коли на залізничному вокзалі вперше спалахнули електричні ліхтарі. Для мешканців тогочасного Станиславова це було дивом — символом нового часу, технічного прогресу і європейського рівня комфорту, пише frankivsk.name.
Але справжня електрифікація міста почалася значно пізніше, коли в його центрі з’явилися приватні електростанції, а згодом — перша міська електрівня.
Перші іскри: вокзал і промисловість
Кінець XIX століття став періодом індустріального підйому в Галичині. У 1897 році Станиславівська залізниця першою в регіоні отримала електричне освітлення
Електрика живила паровозоремонтні майстерні, які стали справжнім осередком технічних інновацій. Станція мала три динамомашини по 75 кінських сил, виробництва компанії «Сіменс і Гальське».
Втім, місто в цілому ще залишалося у темряві: електрика призначалася виключно для потреб залізниці. На вулицях, у крамницях і в домівках панували гасові лампи.
Епоха братів Хованців: приватна електрівня в центрі міста
Справжній прорив стався у 1912 році, коли підприємці Вацлав і Владислав Хованці збудували у самому серці міста п’ятиповерхову кам’яницю — перший хмарочос Станиславова.
Будівля, відома сьогодні як дім на вулиці Незалежності, 4, поєднувала готель, ресторан, друкарню, крамниці та — головне — власну електростанцію.
У підвалі працювали два генератори постійного струму загальною потужністю 50 кВт, виготовлені компанією «Сіменс-Шуккертверке». Ця електрівня забезпечувала світлом не лише будинок, а й навколишні вулиці.
Завдяки цьому готель «Уніон» міг пишатися комфортом «європейського рівня»: у кожному номері було електричне світло, а ліфт — перший у місті — працював від власного струму. Це був символ модерного Станиславова — міста, що входить у нову епоху.
Електричне суперництво: готель «Австрія» і єпископ Хомишин
Проте вже наступного року у Хованців з’явився потужний конкурент. За сто метрів від їхнього будинку, на теперішній площі Шептицького, звели готель «Австрія» (тепер — «Дністер»).
Власником будівлі була греко-католицька капітула, очолювана єпископом Григорієм Хомишиним. Саме за його сприяння при готелі збудували окреме приміщення з генераторами.
Так народилася ще одна приватна електростанція — «Електричне світло», потужністю 80 кВт. Вона швидко стала конкурентом електрівні Хованців, живлячи центр міста: нинішні вулиці Галицьку, Мазепи, Шевченка, Січових Стрільців.
До кінця 1920-х її потужність сягнула 208 кВт, а кількість споживачів перевищила 380.
Електричне світло свободи: парад 1919 року
Електрика зіграла роль і в одному з найяскравіших моментів історії міста.
3 січня 1919 року перед готелем «Австрія» (тоді вже «Одеса») відбувся перший у ЗУНР нічний військовий парад.
На балконі, освітленому прожекторами, стояв президент Євген Петрушевич, а перед ним проходили колони вояків. Це був момент єднання — і символічно, що його осяювало світло нової епохи.
Електрика на околицях: Княгинин-село і фабрики
Поки центр міста сяяв, околиці тільки починали свій шлях до електрифікації.
Близько 1912 року власну невелику електрівню отримала ґміна Княгинин-село (нині частина Івано-Франківська). Станція стояла на сучасній вулиці Пулюя. Її ліхтарі освітлювали головні вулиці і навіть селянські хати.
Та Перша світова війна все зруйнувала — електрівню знищили обстрілами, а залишки розграбували.
У 1920-х її частково замінила фабрика спирту і дріжджів Лібермана, яка виробляла струм для потреб Княгинина. А з 1928 року рекорд потужності поставила електростанція Маргошеса, власника фабрики шкір. Його локомобіль видавав 240 кВт енергії — найбільше у місті на той час.
Мережа малих електрівень
На початку 1930-х у Станиславові працювало понад 30 дрібних енергетичних підприємств.
Електростанції мали навіть міська скотобійня, парові млини, тартак, лікарняна каса, окремі кам’яниці. Електрика ставала не лише технічним, а й соціальним маркером — її могли дозволити собі лише заможні.
Для більшості містян вона залишалася розкішшю: приватні станції не мали потужностей, щоб освітити цілі квартали.
Велика трансформація: народження міської електростанції
Революційним став 1930 рік, коли у Станиславові запрацювала міська електростанція — найбільший інфраструктурний проєкт міжвоєнного часу.
Будівництво тривало два роки, а для нього магістрат придбав ділянку у районі «Колонія» (нині — вулиця Індустріальна). Місце обрали поруч із залізницею, аби легше підвозити пальне й обладнання.
Спершу місто планувало закупити дизельні двигуни у віденської фірми «Дойтц», але міністерство фінансів змусило взяти продукцію гданської судноверфі. Це спричинило затримку, проте у серпні 1930 року станція нарешті запрацювала.
Постачальником генераторів виступила компанія «Броун Бовері», що забезпечила якість і надійність. Загальна потужність трьох дизель-генераторів сягала 1080 кВт — удесятеро більше, ніж у будь-якій приватній електрівні.
Міська електрика для всіх
16 серпня 1930 року міська електростанція дала перший промисловий струм — дата, яку сьогодні вважають днем народження «Прикарпаттяобленерго».
Вже за рік станція мала понад 2000 споживачів, а до 1936-го — понад 10 тисяч.
Вулиці міста вкривалися електричними ліхтарями, фабрики переходили на електричні мотори, у домівках з’являлися лампочки, холодильники, праски.
Паралельно магістрат «душив» приватних конкурентів.
У 1930 році закрили електрівню військового шпиталю, у 1932 — «Електричне світло», а у 1936 — електростанцію Хованців. Настала нова ера — ера централізованого електропостачання.
Світло, що змінило місто
Електрифікація перетворила Станиславів із провінційного центру на сучасне європейське місто.
Вулиці засяяли вечірнім світлом, з’явилися неонові вивіски, у кінотеатрі «Аполло» демонстрували фільми з електропроектора, у друкарнях працювали швидкі машини.
Електрика сприяла розвитку транспорту, торгівлі, культури й науки. Вона змінила ритм життя — люди могли працювати, читати, відпочивати й після заходу сонця.
Спадщина електричної епохи
Сьогодні АТ «Прикарпаттяобленерго» вважає своїм засновником саме ту міську електростанцію, що запрацювала у серпні 1930 року. Від неї бере початок безперервна історія енергетики Івано-Франківська.
Будівля колишньої електрівні на Індустріальній збереглася — нині це одна з найстаріших індустріальних споруд міста. Вона нагадує, як Станиславів виходив із темряви — крок за кроком, лампочка за лампочкою, до великого світла цивілізації.
Історія електрифікації Івано-Франківська — це історія прагнення до модерності, підприємливості й віри у прогрес.
Від перших лампочок на вокзалі до потужних генераторів 1930-х — шлях у світло був довгим, але послідовним.
Місто вчилося керувати енергією, будувало нові мережі, формувало технічну культуру.
