“Скельну олію”, як називали нафту в давнину, на Прикарпатті почали видобувати ще в XIV столітті. Спочатку використання нафти було обмеженим та з часом вона настільки ввійшла у вжиток галичан, що її навіть стало не вистачати. Удосконалювались методи добування, розширювались способи її очищення, збільшувалась сфера використання, пише сайт frankivsk.name. Пропонуємо зробити екскурс сторінками історії нафтовидобування на Прикарпатті.
Технологічні досягнення в процесах переробки нафти
Першою письмовою згадкою про наявність нафти в надрах Карпат зустрічаємо у працях польського історика Яна Длугоша, який на початку XV століття розповідає про те, що в Галичині люди збирають скельну олію з річок, озер та гірських потоків. Схоже польський історик, мандруючи Прикарпаттям, побачив як галичани таким простим навіть примітивним способом збирали нафту, яка проявлялася на водоймах. Оскільки нафта легша за воду, вона підіймалася на поверхню. Люди за допомогою в’язанок з трави, іноді з інших матеріалів, які могли добре вбирати в себе речовину, вмочували віхоть скрученої трави у воду, нафта набиралась, прилипала і її витискали до місткостей. Людей, які займалися цим промислом, називали либаками. Концентрація покладів нафти в той час фіксувалася поблизу Космача, Старуні, Небилова та інших сіл. Фактично в кожному регіоні Івано-Франківської області були такі поклади.
У побутовому вжитку нафту використовували здебільшого для змащування коліс для возів, вичинки шкір та з лікувальною метою, як лікувальну мазь від болю в суглобах. Значно пізніше її стали використовувати для освітлення вулиць.
Масштабування видобутку
Промислове видобування нафти почалось у 1771 році цілком випадково. Копаючи колодязь для видобутку солі, працівниками солеварні у селі Слобода-Рунгурська Коломийського повіту на 24-метровій глибині була виявлена нафта. Її кількості вистачало, щоб можна було черпати відром. Цей спосіб видався доволі дієвим. З часом досвід коломийчан почали використовувати в інших регіонах. Єдиним мінусом такого виду видобутку було те, що поклад нафти швидко виснажувався. Тоді доводилось нафтову копанку або поглиблювати, або шукати в іншому місці. Окрім цього такий спосіб був досить травматичним, оскільки добувачі працювали на значних глибинах, завжди залишалася можливість бути присипаним під час обвалу. або загинути від падіння обладнання чи вибуху природного газу, який часто є супутнім при покладах нафти.
Такий спосіб видобутку попри значні недоліки тривав кілька століть. Його особливо не вдосконалювали та не змінювали. Це зумовлено тим, що не було ажіотажу щодо попиту. Та все змінилось у ХІХ столітті, коли нафту перегнали в лабораторних умовах і отримали з неї гас. Його стали використовувати для освітлення в лампах. Цей винахід спричинив шалений попит на нафту, а, як відомо, попит породжує пропозицію. Тому черпати нафту відрами з колодязя стало нерентабельно і непродуктивно. Ситуація вимагала кардинальних змін. Тому на Прикарпатті у другій половині ХІХ століття почали не копати колодязі, оскільки це займало багато часу, а стали пробувати бурити свердловини. Це скоротило часові затрати з видобутку, а також дозволило отримувати в рази більше нафти, оскільки бурінням могли доходити до глибини 250 метрів. Почали пошуки нових територій з родовищами, та нові компанії, що прагнули отримати прибуток.
Битківський нафтопромисел
У 1899 році поблизу Биткова пробурили першу свердловину, що стало початком відомого на Прикарпатті Битківського нафтопромислу. Спочатку свердловини робили ручним ударним способом. З розвитком промисловості почали використовувати парові машини. Оскільки попит на нафтопродукти був колосальним, то метод добування мав удосконалюватись та масштабуватись. Фахівці з битківського нафтодобувного підприємства посилено вивчали досвід закордонних колег. Це дало змогу удосконалити метод добування: нафту почали відкачувати помпами. Ще пізніше, вже на початку XX століття почали використовувати газліфтний спосіб, при якому видобування корисної копалини з надр відбувалось за допомогою енергії стиснутого газу.
Перші ластівки нафтопереробки
Одночасно з модернізацією добування нафти на Станиславівщині почали з’являтись нафтопереробні заводи. Перший такий об’єкт був споруджений у Печеніжині у 1882 році. Згодом його частину було перевезено до Надвірної. Такий ривок у добуванні та обсяги перероблення нафти дозволило Галичині посісти третє місце у світі у цій галузі після США та Росії. Це позитивно вплинуло на розвиток регіону, особливо на працевлаштування громадян та відповідно їх добробут. А робочих місць було чимало, оскільки кожен нафтовий промисел мав свої майстерні, кузні, автономні електростанції, навіть свої міні залізниці, для доставлення обладнання на об’єкти та відвозу викачаної нафти.
Але такі темпи експлуатації покладів не могли тривати вічно. Вже в 1940 році обсяги почали відчутно знижуватись. Деякі свердловини були абсолютно виснажені та припинили своє існування. Але попит на нафтопродукти тільки зростав. Тому треба було шукати нові методи видобування і нові родовища. На той час вся Галичина була під радянською окупацією. Всі нафтові родовища були передані до тресту “Укрнафтавидобування”.На Івано-Франківщині створено новий штат для геологічної розвідки. Це сприяло відкриттю нових родовищ: Долинське, Пнівське, Пасічнянське та інші. Разом з цим удосконалювались методи буріння.
Сучасність нафтодобувного комплексу
На сучасному етапі нафтовидобутку України Івано-Франківська область залишається в лідерах. Щороку на Прикарпатті видобувають близько 400 млн м³ газу. Станом на 2020 рік на Прикарпатті запаси нафти й газу Карпатської нафтогазоносної провінції становили 11,3% від загальноукраїнських запасів у надрах. Це дозволяє при певних удосконаленнях комплексу повністю відмовитись від закордонного експорту і стати енергонезалежним всьому Прикарпатському регіону.
