Меморіальний сквер

Меморіальний сквер — станиславівський некрополь, що став міським сквером

Це не парк для розваг, а памʼятка державного значення: сквер у центрі Івано-Франківська розбито на місці міського цвинтаря, закладеного 1782 року й зруйнованого за радянської влади. Під алеями й газонами лишилися тисячі поховань, а вцілілі надгробки, каплиця та меморіальні хрести нагадують, що тут спочивають композитор, лексикограф, політики ЗУНР, польські повстанці, січові стрільці й герої останніх десятиліть.

Родзинки

• Каплиця Успіння Пресвятої Богородиці — зведена під час реконструкції 2002 року; у вітражах — сцена «Оплакування», у бані — апостоли, а в зеніті склепіння зображений Христос.
• Могила Дениса Січинського — першого професійного українського композитора Галичини, диригента й хорового організатора, який помер у Станиславові.
• Могила Євгена Желехівського — лексикографа й педагога, укладача двотомного українсько-німецького словника, від імені якого пішла назва правопису «желехівка».
• Могила Лева Бачинського — правника й політика, діяча Західноукраїнської Народної Республіки, віцепрезидента Української Національної Ради.
• Поховання польських повстанців — серед них поет Маврицій Гославський, учасник Листопадового повстання 1831 року, і Кароль Свідзінський, який брав участь у подіях Паризької комуни.
• Могила Романа Гурика — двадцятирічного франківця, застреленого снайпером на Майдані; Герой України, один із Небесної сотні.
• Хрести січових стрільців — за оцінками краєзнавців, на цвинтарі спочивало близько півтори сотні стрільців УГА та вояків УПА.

Що всередині

Сучасний вигляд скверу — результат двох реконструкцій, після яких некрополь читається лише фрагментами. З двадцяти шести намічених до збереження надгробків уціліло одинадцять; решту простору займають алеї, газони й дорослі дерева, що дають суцільну тінь. Це один із небагатьох куточків центру, де багатолюдна пішохідна вісь міста миттєво змінюється тишею.

• каплиця Успіння Пресвятої Богородиці Української греко-католицької церкви;
• вцілілі й відреставровані надгробки ХІХ — початку ХХ століття;
• меморіальні дошки та хрести з іменами похованих;
• поховання загиблих у 2014—2015 роках: Романа Гурика й шістьох правоохоронців із Прикарпаття;
• алеї з лавками, старий деревостан і газони;
• памʼятник Іванові Франку, встановлений 26 серпня 1995 року скульпторами Любомиром Яремчуком і Миколою Посікірою, — він стоїть із боку головної пішохідної вулиці міста.

Чим зайнятися і для кого

• Мандрівники, що цікавляться історією — за пів години тут можна прочитати два століття історії міста: австрійський період, польські повстання, ЗУНР, радянське знищення памʼяті та Майдан.
• Школярі й студенти на екскурсії — компактний майданчик для уроку з краєзнавства просто неба, у десяти хвилинах від центральних музеїв.
• Польські та угорські гості — цвинтар був мультинаціональним: тут ховали українців, поляків, німців, католиків, православних і протестантів, а також угорських вояків Другої світової.
• Мешканці центру — тінь, лавки й тиша за крок від найлюднішої вулиці міста.
• Родини, що вшановують памʼять — місце регулярних поминальних молитов і покладання квітів.
• Фотографи архітектури — старі надгробки, каплиця й деревостан дають графічні кадри без туристичного натовпу.

Як дістатися і практичне

Сквер лежить у самому центрі, поряд із головною пішохідною вулицею, тож окремого транспорту для нього не потрібно: від будь-якої точки історичного ядра сюди пʼять-десять хвилин пішки, а міські автобуси й тролейбуси, що прямують у центр, зупиняються за кілька кварталів. Територія займає близько 5,4 гектара, вхід вільний і цілодобовий, огорожі з замком немає. На огляд каплиці, вцілілих надгробків і меморіальних хрестів закладайте тридцять-сорок хвилин; якщо читатимете написи, легко вийде година. Тут доречна поведінка, як у меморіальному місці: без гучної музики, пікніків і катання на самокатах між могилами — це прохання родин похованих, яке в місті регулярно озвучують. За воєнного стану діють комендантська година й обмеження на масові заходи; під час повітряної тривоги сквер не є укриттям, найближчі сховища розташовані в громадських будівлях поруч.

Коли відвідати

Навесні сквер найсвітліший: крони ще не зімкнулися, тому надгробки й каплиця добре читаються, а газони вкриваються першою травою. Улітку це прохолодний тіньовий острів у центрі — тут ховаються від спеки, коли розпечений камінь пішохідної вулиці стає нестерпним. Осінь підкреслює меморіальний характер місця: опале листя, вологий камінь і низьке світло роблять старі написи виразнішими, а на початку листопада на могилах зʼявляються свічки — і за українською традицією поминання, і за польською традицією Задушків. Узимку сквер майже безлюдний, сніг вирівнює рельєф, і особливо помітною стає каплиця з підсвіченими вітражами.

Цікаво знати

Цвинтар заклали 1782 року — згідно з декретом австрійського цісаря Йосифа ІІ, який наказав перенести поховання з-під церков і костелів на околиці міст. Станиславівський некрополь виявився старшим за львівський Личаківський цвинтар (1786) і київський Байковий (1834). За понад півтора століття тут поховали, за різними оцінками, від пʼяти тисяч могил до понад десяти тисяч осіб — українців, поляків, німців, вірмен, представників різних конфесій. 1885 року поруч звели неоготичну німецьку кірху, яку розібрали 1971-го. Офіційно поховання припинили 1955 року, хоча окремі підпоховання тривали до 1968-го. У 1970-х цвинтар нищили вандали, а 27 лютого 1980 року міська влада взялася за ліквідацію: бульдозери зрівняли могили, каплицю й памʼятники, частину решток перенесли на цвинтар у Чукалівці. Дослідники вважають, що однією з причин знищення були поховання січових стрільців, учасників Листопадового повстання 1831 року та Січневого повстання 1863—1864 років — тобто саме та памʼять, яку радянська влада не хотіла лишати в центрі обласного міста. Відновлення почалося 1989 року, коли вціліле стали реставрувати; 1982-го територію вже перетворили на меморіальний сквер із памʼятними дошками, а комплексна реконструкція 2002—2009 років дала нову каплицю Успіння Пресвятої Богородиці. Від 2014 року тут зʼявилися поховання нового часу: Роман Гурик, застрелений на Майдані, і шестеро загиблих в антитерористичній операції правоохоронців. Сучасних захисників, полеглих після 2022 року, ховають уже на міському цвинтарі, а на головній пішохідній вулиці облаштували Алею Слави з їхніми портретами.

Поради відвідувачу

• Памʼятайте, де ви стоїте: під газонами лишилися незнесені поховання, тож сквер не годиться для пікніка, гучних ігор і катання на роликах між надгробками.
• Читайте написи на дошках і хрестах — саме вони, а не загальний вигляд алей, розкривають, ким були поховані тут люди.
• Поєднайте візит із прогулянкою пішохідною вулицею: памʼятник Іванові Франку, каплиця й старі надгробки складаються в цілісний маршрут на годину.

Питання й відповіді

Це цвинтар чи сквер? Юридично — сквер зі статусом памʼятки, фактично — територія старого міського цвинтаря, з якого знесли більшість надгробків, але не самі поховання. Тому тут одночасно ходять з дітьми й моляться біля могил.

Скільки людей тут поховано? Джерела різняться: ідеться приблизно про пʼять тисяч могил, у яких за понад півтора століття поховали понад десять тисяч осіб різних національностей і конфесій.

Чому знищили старий некрополь? Ліквідацію провели 27 лютого 1980 року. Краєзнавці повʼязують її з тим, що на цвинтарі були поховання січових стрільців та учасників польських повстань 1831 і 1863—1864 років, небажані для радянської влади в центрі міста.

Чи можна побачити оригінальні надгробки? Так, але їх мало: із двадцяти шести намічених до збереження вціліло одинадцять. Вони зосереджені окремими групами й позначені памʼятними дошками.

Чи є тут польські поховання? Так. Некрополь був мультинаціональним, серед відомих поховань — поет Маврицій Гославський, учасник повстання 1831 року, і Кароль Свідзінський; поруч спочивали також німці й угорські вояки Другої світової.

Чи ховають тут зараз? Регулярних поховань немає. Винятками стали 2014—2015 роки — могили Романа Гурика та шістьох правоохоронців; полеглих після 2022 року ховають на міському цвинтарі.

Скільки часу треба на огляд? Тридцять-сорок хвилин на спокійний обхід із зупинками біля каплиці та вцілілих надгробків; з читанням написів — близько години.

Чи потрібен гід? Не обовʼязково: ключові могили позначені дошками. Але з екскурсоводом місце розкривається сильніше, бо більшість історій тут поховані буквально — без пояснень видно лише алеї та газони.