У стрімкому ритмі життя, тільки й встигаєш помічати як з’являються новобудови, а зелені стає все менше. Місця для відпочинку – невіддільні від міського шуму та натовпу. Оазис спокою, наодинці з думками, посеред міста – це вже більше про розкіш. Чи так було зажди? Про відпочинок в Станиславові в 19-20 столітті – у статті на frankivsk.name.
Кав’ярні та ресторани старого міста
В 19 столітті були дуже популярні корчми. Це простий заклад з доступними напоями та їжею. На Галичині такі генделики не мали хорошої слави. Постійний контингент складали місцеві п’янички, а заклади по місту були відомі бійками та шумом. Звичайно, поважне панство уникало таких сумнівних місць та відвідувало кав’ярні, цукерні чи ресторани.
Як відомо, Станиславів мав на своїх теренах пивоварню. Ресторан на сучасній вул. Новогородській був у власності керівника броварні Сельдельмайєра. Тут можна було досхочу посмакувати пива. Великий зал міг розмістити до п’ятсот гостей, тому в ньому часто відбувались різного роду урочисті події.
В газеті за 1921 рік “Українське життя” зберігся допис про ресторан. Там рекламували пиво з парової станиславівської броварні та наголошували, що придбати його можна у різного розміру місткостях.
Кав’ярня-ресторан “Union” відкрилась в кам’яниці Германа Басса (сучасна вул. Незалежності 19). Ця кав’ярня також ознаменувала час, коли в місті почали з’являтись сучасні ресторани та інші заклади відпочинку, на європейський лад. За двадцять років роботи “Юніон” змінила кілька адрес, серед яких кам’яниця Регенштрайфа та приміщення на сучасній Незалежності,19.
В 1898 спорудження нового закладу коштувала власнику 100 тисяч корон. Архітектор вперше використав поєднання арок, галерей та колонади на першому поверсі. В 1903 кам’яницю Басса взяли в оренду кондитери В. Кровіцький та Я. Новорольський. Місце дуже вже подобалось місцевій еліті, що було не дивно.
В кав’ярні-ресторані була електрична вентиляція, багато політичних, світських, розважальних газет та журналів для читання, більярдні столи та укомплектована дамська кімната. Заклад мав гарну славу, тому, коли в Станиславові відкрилась п’ятиповерхівка Хованців (Незалежності, 4), “Юніон” втретє змінив місце розташування. Переїзд дозволив обслуговувати ще більше клієнтів.
Кав’ярня “Гранд” знаходилась на сучасній вул. Січових Стрільців, 7. Серед власників закладу значився Якуб Маргулєс, котрий очолював Шинкарське товариство в Станиславові. Кав’ярня була популярною та вважалась одним з найпрестижніших закладів міста. Тут засідали не лише за питтям кави по секретному малайському рецепту, а й подовгу грали в карти.
Також у Станиславові популярними були: ресторан “Казино”, ресторан “Рояль”, ресторан та кав’ярня у готелі “Австрія”, ресторан в готелі “Центральний”, “Брістоль”, “Flieg Karol”, “Ziemianska” та ін.
Сквер за мера Камінського
Як пише https://report.if.ua, затишний скверик на валах є ласим шматком для забудовників. Таким він був і в минулому. Завдяки громаді, одному магнату вдалось заборонити збудувати у сквері багатоповерхівку. В сучасному Франківську, недалеко цієї зеленої оази, будують церкву і хочуть облаштувати дорогу, яка займала б частину скверу. Така ініціатива не може не засмучувати, адже це не просто парк, він зберігає в собі історію міста.
Вали насипали ще за Потоцьких в оборонних цілях. В 19 столітті фортецю потроху почали розбирати. Частина укріплень, втім, збереглась. З “Кур’єра станиславівського” 1898 року дізнаємось, що сквер на валах облаштував мер Камінський в 1876. Вали, після знесеної фортеці, підлаштували під парк з красивими алеями, повними каштанів. На старих картах скверик називався Гетьманськими валами.
Чому гетьманські? Гетьмани були й за Речі Посполитої. В минулому, звання великий і польний можна було прирівняти до міністра оборони та заступника. Андрій Потоцький був гетьманом польним. Тож, ніякого відношення сквер до Мазепи чи Хмельницького не має.
Втім, судячи з газетних статей, Камінський помилявся щодо маловідвідуваного скверу на валах. Журналіст Ян Недопитальський в 1905 писав, що парк на валах був місцем для відпочинку та прогулянок молодих мам, служниць та няньок. Всі вони бавили малюків, хто власних, хто дітей своїх роботодавців. Також молодиці не випускали з виду жодного молодого солдата, котрого бачили в околицях парку.
В неділю на валах було жваво і шумно. Окрім тутешніх дівчат, тут походжали статні вояки. Молодь спілкувалась, жартувала. Потроху зароджувались почуття та нові пари. Вночі в гетьманському сквері панувала вже більш інтимна атмосфера, особливо, в районі паркових дерев та кущів.
Неоднозначна площа Міцкевича
У 1887 на площі Міцкевича ще активно велась торгівля. Та вже через рік, уряд постановив перенести базар на Тринітарську. Натомість площу Міцкевича повинні були засадити деревами. Так Франківськ отримав ще одну зону відпочинку. Згодом, додався театр, повітова рада, польське товариство “Сокіл”.
На місці шумного та запиленого базару утворилось затишне місце відпочинку для містян. В 1898 тут постав пам’ятник Міцкевичу, на честь його сторіччя. На листівках, котрі дійшли до сучасності, площа виглядає дуже мальовничо, затишно, наче рай посеред міста. Та це лише на картинках так.
Місцевий журналіст Недопитальський писав і про це місце відпочинку, якщо так можна було виразитись. Втім, користали з такої можливості явно не всі. По лівій стороні площі Міцкевича був такий собі шинок. Коло нього завжди стояв гул, спів та сміх. Втім, контингент був не з міської еліти. Зазвичай, тут відпочивали солдати та люди з не надто хорошою репутацією. Тож, порядні містяни намагались оминати цей підозрілий генделик.
В шинку Ходлера військові активно споживали пиво. Вже добре на підпитку, вели своїх дам в кущі на площі Міцкевича. Напевно, читали їм там вірші, в пориві романтичного настрою. На ранок репортери часто спостерігали картину, наче з місцевого хостела. На площі Міцкевича було густо від сплячих громадян: на лавках, поміж дерев, в під’їздах та навіть коло пам’ятника Міцкевичу.
Втім, вже в міжвоєння площу більш окультурили. Поліціянти постійно проганяли пияків та безхатьків, а між дерев та кущів, нарешті, провели освітлення. Закохані станиславівці повинні були шукати собі інтимний куток де-інде.
Сієста по-станиславівськи
У жаркі літні дні прості робочі та міська еліта активно окуповували гірські маршрути, відпочинкові зони та тутешні річки. В місті ставало значно спокійніше, втім, не без розваг. У “Кур’єрі станиславівському” стаття описувала, як, зазвичай, проходив вихідний день містянина.
В Станиславові відпочивали в тутешніх парках та на терасах кафе, читали пресу, смакували пиво від згаданого вище броваря Сальдельмайєра, влаштовували мандрівки до Бистриці. На вулицях лунала музика з грамофонів і, дійсно, створювала атмосферу розслаблення та літньої сієсти. Після обіду, на місцевих танцювальних майданчиках також було людно. Вечір плавно перетікав у театральні вистави.
По закінченні дійства, проходили активні обговорення акторів, а також, того, хто ж є найкращою місцевою красунею. Після театру вирушали до Гаубенштока, де на літній терасі можна було поласувати пивом. У Кровіцького та Едісона смакували різноманітними наливками. Вечір завершувався чаєм “На добраніч” в закладі “Під золотим колінцем”. На сцені довгоногі красуні витанцьовували кабаре, а хтось сонно співав караоке.