Гора Піп Іван, або Чорна гора, що на Франківщині, – третя за висотою українська вершина, після Бребенескула та Говерли. Є популярним туристичним місцем на Закарпатті. На відміну від інших гір, котрі можуть бути покриті снігом до літа, Чорна гора є теплішою та комфортнішою. Тутешні жителі розповідають різні таємниці та легенди вершини, а суперечки, щодо її назви, не вщухають, пише frankivsk.name.
Чорна гора чи Піп Іван?
Коли небо затягують темні хмари й починає падати дощ, вершина з усіх сторін виглядає чорною. Є версія, що Чорною гора стала, завдяки своїм характерним природним особливостям. На схилах ростуть європейські сосни. Здалеку ці зарості виглядають чорними. Досить логічно пов’язати назву з природними явищами. Втім, є й інші версії.
Назва Піп Іван з’явилась пізніше та має також свої легенди. Розповідають, що недалеко від вершини, в монастирі, поховано мощі Івана Сучавського, православного святого з Румунії, котрий зазнав мученицької смерті на території України.
Окремі жителі розповідають також про місцевого священника Івана котрий водив паломників на гору. Хтось каже, що в давнину на горі була скеля, що нагадувала священника в рясі. Є версія про сильні вітри, які дмуть на вершині й від того гора наче поспівує – “попіває”. Напевно, кожне село на Франківщині знає свою історію походження назви вершини.
На користь Попа Івана говорять також старі польські карти 32-33 років 20 ст., де вказана саме ця назва. Згодом, прийшов Радянський союз та перейменував гору на Чорну. Отже, за цією версією, правильно називати вершину саме Піп Іван, бо так на карті було зазначено раніше.
Найвідоміша легенда про Чорну гору стосується Олекси Довбуша. Ця назва згадується ще в 7 столітті. Жив Олекса в Карпатах та рятував людей від ворогів та різного роду зла. Так, одного разу мужній опришок вбив “чорне зло”, котре проживало на самій вершині гори. Після цього вчинку, вона почорніла, а Олекса отримав магічний захист від ворогів. Так гора стала Чорною.
На Чорній горі є також обсерваторія, котра була споруджена за наказом польського міністерства військових сил ще в 1935 році. Місцеві жителі долучились до будівництва споруди з вежею, в якій встановили телескоп. Астрономічна обсерваторія має аж 43 приміщення та відкрилась в липні 1938 року. Втім, попрацювала не більше як рік. Згодом, там осіли угорські військові. По закінченні війни, на жаль, обсерваторія так і не відновила роботи.
Споруда отримала цікаву назву “Білий слон”. Кажуть, що коли на горі дують крижані вітри та мете сніг, вона повністю покривається льодом та білим сніговим шаром. Тоді обсерваторія більше нагадує великого слона.
Старі документи
Андрій Коваль дослідив, що про Чорну гору були згадки ще у праці Аль Масуді (арабський історик, географ, мандрівник). Таку гіпотезу висунув С. Фаміцин у “Божествах Древнихь Славянь” 1884 р. Це він припустив, що Чорна гора, про яку згадував Аль Масуді, була саме карпатською вершиною. Така теорія підкріплена тим, що на території проживання східних слов’ян, про яких писав Аль, не було вищих гір за Карпати. Так вважали до середини 19 століття, коли провели точніші виміри.
До одного з найстаріших документів належить мапа 1651 року, яку склав Гійом Левассер де Боплан – французький військовий архітектор і капітан війська короля Польщі. Там була згадка про Чорну гору на теренах Чорногірського масиву. За дорученням польського короля Сигізмунда 3, Гійом закладав фортеці, аби зміцнити кордони Речі Посполитої.
З 1630 по 1647 він перебував в Україні. Також де Боплан складав карти тих місцевостей, які відвідував. З-під його рук вийшла мапа від Трансильванії до Московського царства. На той час, то була одна з кращих карт світу.
На іншій мапі французького архітектора 1662 року також є згадка про Чорну Гору. Вершина вказувала й на поселення, яке розташовувалось від Трансильванії до Покутії. Ця територія збігалася зі сучасною Франківщиною та Закарпатською областю. Таке позначення було й на інших картах, аж до 19 століття.
Поселення Чорна Гора знаходилось на початку Прута. В сучасності, Ворохта розташована найвище по річці. Таким чином, можна з упевненістю сказати, що колишнє поселення Чорна Гора було на місці Ворохти. Втім, важко стверджувати чи є тут зв’язок. Але в ті часи активно практикували називати поселення так само як природний об’єкт, що був на його території. Наприклад, Ільці та однойменна річка, Сучава та річка Сучава, Косівська Поляна та гора Косівська Поляна, Яворник та гора Яворник і т.д. Тому, теорія має сенс.
Легенда про Чорну Гору
Коли пан Йоне Трієску був на полюванні, то забрів у Карпатські гори. Дуже йому сподобалась місцевість, тож вирішив зробити володіння своїми. Тривала велика робота з будівництва палацу. У Йоне вийшло гарне міцне помешкання з видом на гори та пасовища, які пан забрав собі у володіння.
Поки жив, то давав назви сусіднім вершинам: Думен, Шаса, Доляска, Менчул та ін. Жив пан, полював та й горя не знав. Згодом, у гірській місцевості почали селитись люди. Вони втікали від польської шляхти. Пан обходив свої території та збирав данину худобою, а хто не платив, того вбивали. Також Трієску посилав слуг, аби ті приводили йому найгарніших жінок. Інколи, й сам вирушав на “полювання”.
Були такі гуцулки, які не хотіли віддаватись пану. То він брав їх силою, а тоді скидав у прірву за замком. Так, одного разу, лихо не оминуло красуню Олену. Батько намагався її вберегти від злого пана, але Йоне дізнався про юнку.
Погнав своїх слуг вичікувати Олену. По кількох днях, вони таки схопили дівчину та доставили в замок. Пішов батько Оленки до людей просити допомогу. Вирішили спільно, що від шляхтянської біди вже раз втікали, тому продовжувати жити в гнобленні не хотіли. Зібрали зброю та найміцніших парубків і вирушили на замок.
Йоне не очікував такого зухвальства та був певний, що ніхто на нього нападати не буде. Та селяни вже вибивали ворота. Бійня була страшна. Купи тіл покривали гору, а кров стікала струмками вниз до річок. Але селяни перемогли та пішли визволяти полонених.
В одній замковій кімнаті знайшли пана поруч з вбитою Оленкою. Поки батько оплакував дочку, селяни вершили суд. Прив’язали Йоне до стовпа, облили смолою та підпалили. Горіло все: пан, замок, тіла та й сама гора. Дим заповнив повітря та стелився по землі, почорнілій від людської крові. Згоріло все, залишилось лиш обвуглене каміння. Так гуцули й прозвали гору Чорною.
Таємниці Чорної Гори
Історик та краєзнавець Йосип Кобаль розповідає, що Чорна гора здавна була заселена. Ще первісні люди періодично осідали на схилах вершини. На місці замку Канків проводились розкопки, котрі підтвердили, що тут жили люди ще 3,5 тис. років тому. Згодом, розкопали бронзову сокиру, яка походила зі залізного віку.
З Чорногорою пов’язують місто Виноградів, але воно не має прив’язки до вершини. Виноградів виник за інших географічних умов. Тільки в сучасності, його терени досягли Чорної гори.
Цікаво також, звідки взялась назва замку Канків? Одні дослідники вважають, що вона пішла від одягу францисканських монахів, які проживали тут в монастирі, в 16 столітті. Також ходять легенди про власника замку з таким самим іменем. Місцеві жителі розповідають і про зв’язок з околицями Берегова.
Коло села Бакта колись був величезний курган, висотою понад шість метрів та 80 м в діаметрі. Його досліджував ще Тиводар Легоцький. Археологи з Ужгорода завершили дослідження у 80-х роках. Та знайти очікуване поховання не вдалось. Втім, збоку розкопали пам’ятки кельтських та германських племен: римські монети, частину колісниці, що мала вигляд бронзової пантери.
Також була історія 13 століття про розбійника, на ім’я Канків. Він викрав місцеву красуню Ілону. Та воїни угорського короля Андрія 2, який перебував у Береговому, його зловили. Канків так просто не здавався. Оскільки не міг отримати Ілону, то вирішив її вбити. Сам стрибнув у річку Верке та помер.
Там, де дівчина загинула, воїни зі своїх шоломів зробили курган та назвали Пагорбом красуні. В тамтешніх селах до сучасності збереглись назви визначних місць, де в давнину проживав угорський король: королівський камінь, королівський табір, королівський міст і т.д.