Поблизу Бурштина в Івано-Франківській області під час повномасштабної війни з’явилася екоферма зі страусами, пише frankivsk.name. Її заснував підприємець з Запоріжжя Сергій Ворона, який разом з родиною був змушений залишити прифронтове місто та розпочати нове життя на Прикарпатті.
Сьогодні в селі Дем’янів на фермі «Гніздо» утримують африканських страусів, поні, вівці, козенят та інших тварин. Локація поступово стала місцем відпочинку для сімей із дітьми, родин військових і бійців, які проходять реабілітацію. Цей матеріал — про шлях внутрішнього переселення, адаптацію до сільського життя та розвиток малого підприємництва в умовах війни.
Життя «до»: бізнес, офіс і велике місто
До 2022 року Сергій Ворона не мав жодного стосунку до сільського господарства. Він жив у Запоріжжі, керував логістичною компанією, працював в офісі, будував бізнес і планував майбутнє у звичній для міського підприємця парадигмі. Родина жила забезпечено, подорожувала Україною та за кордоном, виховувала сина.
Сільський побут, робота на землі, догляд за тваринами — усе це здавалося екзотикою, не більше.
Війна як точка зламу
Повномасштабне вторгнення перекреслило звичне життя. Коли російські війська почали наступ, Сергій долучився до волонтерства, допомагав і його 11-річний син. Та з часом Запоріжжя стало небезпечним для дітей. Родина опинилася перед вибором, який у 2022 році зробили тисячі українців: залишатися вдома під постійною загрозою чи рятувати життя.
У березні 2022 року вони виїхали. Спочатку — на Львівщину, де кілька місяців жили як внутрішньо переміщені особи. Далі — пропозиція від волонтерів переїхати на Прикарпаття, у село Слобідка-Більшівцівська. Це рішення далося непросто: довелося починати буквально з нуля.
Перші кроки в сільському житті
Побут у селі виявився далеким від ідилії. Хата з грубкою, яку не вміли розпалювати, відсутність звичних комунальних зручностей, потреба швидко вчитися новому. Навесні родина засадила город, поступово налагоджувала життя, знайомилася з місцевими, шукала роботу.
Цей етап став своєрідною школою витривалості — без романтизації, але з відчуттям, що ґрунт під ногами нарешті з’являється.
Дем’янів: будинок без умов і рік фізичної праці
Восени 2023 року родина придбала будинок у селі Дем’янів, неподалік Бурштина. Оселя була без води, каналізації й стабільної електрики. Але вибору не було — довелося братися за все одразу.
Протягом першого року життя в селі Сергій схуд на 26 кілограмів. Фізична праця з ранку до вечора, ремонти, облаштування господарства, освоєння великої території — усе це вимагало сил і терпіння. Водночас з’явилося відчуття, що нове життя, хоч і складне, але справжнє.
На подвір’ї почали з’являтися квіти, декоративні кущі, лаванда. Згодом господарі нарахували понад п’ять тисяч рослин. Простір поступово набував не лише функціональності, а й естетики.
Ідея, яка змінила напрямок
Прагнення зробити щось незвичне виникло не одразу. Але одного дня Сергій зрозумів: якщо життя вже так кардинально змінилося, зупинятися на мінімумі не варто. Так з’явилася ідея створити страусину ферму.
До війни родина багато подорожувала й не раз бачила страусів — в Україні та за кордоном. Ці птахи запам’яталися своєю екзотикою, силою й водночас вразливістю. Сергій придбав на фермі місячних пташенят африканського страуса й почав вивчати все — від ветеринарії до раціону.
Великі птахи і перші втрати
Перші страуси з’явилися на подвір’ї у вигляді місячних пташенят. Вони були маленькі, але потребували максимальної уваги. Власник зізнається: старт був болісним. Через брак досвіду та специфіку поведінки птахів із п’яти перших страусів вижили лише двоє. Один зламав лапу, іншого не вдалося врятувати після того, як він проковтнув сторонній предмет.
Цей етап змусив кардинально змінити підхід до безпеки. Територію загону очистили від будь-яких небезпечних предметів, засипали піском, облаштували простір так, щоб птахи не могли нашкодити собі. Сергій налагодив постійний зв’язок з іншими фермерами, які розводять страусів, та з ветеринарами, що спеціалізуються на екзотичних птахах.
Сьогодні на фермі живуть шестеро африканських страусів — дорослі й молоді. Річний страус важить у середньому 90–100 кілограмів. Самці можуть сягати 2,5–2,75 метра заввишки, самиці — дещо нижчі. Повністю дорослими птахи стають у три роки, тоді ж у літній період починають нести яйця.
Раціон, догляд і страусині ритуали
Особливої уваги потребує раціон. Харчування страусів на фермі чітко структуроване за віком і часом доби. Зранку вони п’ють воду з вітамінними добавками, далі отримують мішанку із зерна, перемелених овочів, комбікорму, кальцію, кісткового або рибного борошна та соняшникової олії. Дорослим птахам додають трохи м’яса, а малятам раз на тиждень — кисломолочний сир або варені яйця. Протягом дня страуси з’їдають кілька десятилітрових відер свіжої трави та ковтають дрібні камінці для кращого травлення.
У спекотну погоду страусам влаштовують водяні процедури — їх поливають водою кімнатної температури. Після цього птахи із задоволенням валяються в пилюці — так вони охолоджуються і очищують пір’я. А зранку та ввечері можна спостерігати характерні танці: страуси крутяться, почергово піднімають крила, присідають, підстрибують і ритмічно хитають головою. Ці рухи — спосіб демонстрації сили, здоров’я і внутрішньої ієрархії.
Екоферма як жива спільнота
Попри те, що страуси стали головною атракцією, ферма Сергія Ворони від початку замислювалася не як зоопарк і не як бізнес у класичному розумінні. Вона поступово перетворилася на живий простір взаємодії — між людьми, тваринами та природою.
Крім страусів, на фермі живуть козенята, вівці, кролі, коти, морські свинки та шотландська поні Ніка. Кожна тварина має власний характер і свою історію. Вівці — лякливі, їх навіть назвали квітковими іменами: Калина, Горобина і Шипшина. У майбутньому власники планують розвивати вівчарство і навіть виготовлення овечого сиру.
Особливе місце на фермі займає поні Ніка — улюблениця господаря. Їй два роки, вона важить близько 180–200 кілограмів і має чітко окреслені звички. Ніка не терпить порушення особистих кордонів і може відмовитися від води, якщо з її посудини пила інша тварина. Щоденні прогулянки з поні стали для Сергія своєрідною терапією — можливістю заспокоїтися й відновити внутрішню рівновагу.
Відкрита територія для людей
Екоферма «Гніздо» відкрита для відвідувачів без обов’язкової плати. Сюди приїжджають сім’ї з дітьми, родини військових, бійці на реабілітації. На території проводять йогу, арттерапію, майстер-класи з малювання, роботи з лавандою, творчі заняття для дітей і дорослих.
Господарі дозволяють годувати й гладити тварин, просять лише дотримуватися правил безпеки. За бажанням відвідувачі залишають благодійні внески або допомагають кормами.
Новий сенс для Бурштина
Окрім ферми, Сергій Ворона організував катання на катамаранах на Бурштинському морі. У планах — кінотеатр під відкритим небом, сувенірна крамниця, подальший розвиток туристичних і соціальних ініціатив. Частину ідей уже підтримали грантові програми.
Повернення до Запоріжжя родина поки не розглядає.
Історія Сергія Ворони — це приклад того, як одна людина, змушена війною почати з нуля, може змінити простір навколо себе. Дем’янів і околиці Бурштина отримали новий зміст — простір життя й взаємної підтримки.
У країні, де війна щодня забирає ресурси й сили, такі історії стають вічними не через масштаб, а через людяність. Бо іноді саме страуси серед лаванди виявляються найпереконливішим доказом того, що життя триває.
